Революція гідності – чому варто пам’ятати?!

RG 118 лютого 2021 року студенти Інституту журналістики мали змогу поспілкуватися з Євгенієм Сафар’янсом – кандидатом історичних наук, молодшим науковим співробітником відділу науково-дослідної роботи Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності. Щоправда, цього року в умовах карантину зустріч відбувалася онлайн на платформі Zoom, а участь у ній взяли студенти 1 курсу ІБАб, завідувачка кафедри бібліотекознавства та інформології Олена Воскобойнікова-Гузєва та старша викладачка Тетяна Поліщук. Варто зауважити, що пан Євген особисто був учасником студентського Майдану, тож ми змогли почути саме історії від першої особи.

 Метою зустрічі було поділитися більшою кількістю фактів з сучасної історії української нації, поговорити про значення Революції Гідності та спробувати дати відповідь на питання «Чи варто було починати такі дії національно-визвольного характеру?».  

Революція Гідності безумовно залишила глибокий і незабутній слід в нашій історії. Спочатку модератор зустрічі Тетяна Поліщук запитала які наші власні спогади про події 2013-2014 років в країні. І хоча нам було всього 10-12 років, деякі «спалахи» закарбувалися в нашій пам’яті:

- Я пам’ятаю, як з мого вікна виднілося яскраве полум’я від підпаленого Будинку профспілок, а моя старша сестра була саме серед студентів Майдану, - згадує Дар’я Яценко.

Шеремета Катерина додала, що не дивлячись на проживання в Хмельницькій області, ситуація через екрани телевізорів здавалася не менш гнітючою.

Нам всім найяскравіше запам’яталися події вже більш гарячих зіткнень, зокрема січень-лютий 2014 р. Задля простішого розуміння подій, що відбувалися пан Євген запропонував переглянути документальні відео з архіву тих часів. Ми побачили трансляцію першого дня Революції Гідності, після якого на Майдан почали приходити сотні, а згодом і тисячі нових учасників. Люди виходили на мітинги з різних причин: хтось - вшанувати 9-ту річницю Помаранчевої революції, хтось – виступити проти міліцейського свавілля, а хтось вийшов в знак незгоди з рішенням уряду призупинити підписання угоди з ЄС. В цей момент найрішучішими стали студенти. Вони вирішили організувати страйк, шляхом бойкотування навчального процесу, не відвідуючи при цьому пари у ЗВО, до моменту поки тогочасний президент і Кабінет Міністрів не погодяться підписати угоду про асоціацію з Європейським союзом. Ми також мали змогу переглянути відео на момент студентського страйку із особистого архіву пана Євгена. В голосах Майдану, які сплелися воєдино, відчувалися дух і сила української молоді, що  не залишали ні на хвилину Майдан, показуючи цим рішучість намірів та незламність цієї частинки української нації. А репортаж про побиття та розгін мирних протестуючих безумовно не залишив нас байдужими. Такі жорстокі дії викарбовали рубець на нашому чуйному серці.

Ще одна частинка нашої зустрічі мала особливу цінність. Студенти змогли задати пану Євгену кілька питань, які нас цікавлять чи, можливо, викликають певні тривожні відчуття.

- Якими були саме Ваші емоції під час перебування на Майдані?

- Це було ніби відчуття закоханості. Коли ти поринаєш в цей процес з головою, не звертаючи увагу на якісь недоліки, на негативні прояви цього процесу. Ти думаєш про нього лише позитивно. Євромайдан для мене був на той час таким ореолом святості. Ми вийшли за краще майбутнє для України. Було присутнє відчуття несправедливості і бажання всю цю корумповану систему знищити, якось помститися їй. Але я як людина більш мирних способів взаємодії просто не знав як це зробити... 

Пані Тетяна також додала:

- По відчуттям, коли ти приходив на Майдан, це була справжня територія свободи. Майдан був університетом, адже там можна було підійти в те чи інше коло людей, які між собою спілкуються і почути цікаві дискусії про мистецтво, про книги, про подорожі. Одразу починає формуватися бібліотека майдану, люди приносили книжки. Також була окрема сцена, де читалися лекції. Туди приходили відомі люди і просто розповідали про світоглядні, філософські чи літературні погляди. Були лекції з історії України.

- Чи багато було жінок на Майдані? Можливо ви самі знаєте історії, де жінки зробили вагомий внесок в перебіг подій Революції Гідності?

- Насправді, мені здається, - зауважив пан Євген,-  що жінок та дівчат було не менше, ніж хлопців і чоловіків. Тобто це був протест, який був рівно представлений в гендерному плані. І я хочу сказати, що деякі дівчата навіть поводилися хоробріше чоловіків. В дівчат немає якихось комплексів, інколи навіть немає страху. І це викликало захоплення, тому що в нас панують такі стереотипи, ніби сильна стать – це чоловіки, слабка – жінки. Насправді ці стереотипи це надбання минулого традиційного суспільства. В реальності жінки психологічно більш витривалі, міцніші і в критичних ситуаціях вони більш надійніші. Звичайно від чоловіків також багато чого залежало. Але дівчата знаходили в собі сили бігти на передову, на барикади. Мені здається, жіночий внесок в цій ситуації був набагато важливіший. Їх подвигом був прихід на лінію зіткнення, намагаючись заспокоїти обидві сторони, втихомирити і надати медичну допомогу. Мене надихають люди, які ризикуючи своїми життями ідуть рятувати інших.

- Як припинилися події революції?

- 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській впродовж кількох годин загинуло майже пів сотні протестуючих. Багато людей з оточення тодішнього президента не хотіли брати на себе відповідальність за ці злочини, розкаялися в співучасті з ним, вийшли з Партії Регіонів, об’єднались з опозицією і фактично вже 20 лютого були прийняті рішення щодо припинення цього збройного конфлікту. Були докладені максимальні зусилля щодо здійснення перемир’я.

- Зрозуміло, що події Революції Гідності зблизили український народ в цілому і, можливо,  особисто Ви на Майдані зустріли якісь цікаві персоналії або когось із однодумців?

- Насправді для мене, хоч мені на той час вже було 22 роки, події Революції Гідності стали чимось новим. Досить часто ті кого зустрічав на Майдані були саме однодумці. Ми приходили на Майдан з друзями, друзі зустрічали своїх друзів і ти знайомишся з ними, оскільки вони всі з якоїсь такої близької тобі інформаційної бульбашки, то виходило, що погляди і світогляд були дуже подібними. Звичайно це викликало якесь первинне захоплення, що виявляється людей з таким самим світоглядом як в тебе дуже багато і більш того, зустрічалися люди активніші, досвідченіші і відповідальніші. Люди, яких ти з певного моменту починав вважати в чомусь навіть кращими за тебе, починав на них рівнятися і брати з них приклад. Це дуже корисний досвід. Майдан також був джерелом інформації.

Ще одним приводом для розмови став безпосередньо Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності. Як зауважив пан Євген, Музей Революції Гідності зараз працює в умовах адаптивного карантину, але над наповненням його скарбниці історики працюють без будь-яких обмежень. Він розпочав свою роботу близько 5-ти років тому, в 2016 році. Ми також дізнались, що крім музейного простору є ще вуличні екскурсії, а працівники досить поглиблено займаються науковою діяльністю. Продовжує діяти і Бібліотека Майдану, що формувалася ще у 2013 році. Зараз в музеї записується усна історія Майдану, де очевидці розповідають про власні почуття і переживання, з якими їм довелося боротися в той час, а також можуть надати власні відео- і фотоматеріали з місця подій.

Олена Воскобойнікова-Гузєва подякувала гостю за збереження пам’яті та роботу у непростих умовах. Наголовила на важливості такої діяльності для усієї країни та для історичної справедливості. Запевнила у підтриці їх проєктів та налагоджені тісної співпраці.

Автор: Гончарова Марічка, студентка 1 курсу, групи ІБАб-1-20-4.0д


Своїми враженнями від почутого діляться студенти першого курсу освітньої програми "Інформаційна, бібліотечна та архівна справа".

 «Я з Києва, - каже Олександра Горяінова, - і розумію весь перебіг подій, які відбувалися в той час… Ми будемо завжди пам’ятати наших героїв, бо ми - патріоти своєї Батьківщини! Ці  події – досвід боротьби за свободу, права та нові ідеї України, ми вшановуємо їх. Померлі герої завжди поряд з нами, хоча ми їх не можемо побачити, вони просто живуть в нас, в нашій вірі та любові.»

Вікторія Вовк пише: «Щодо себе скажу, що хоч тоді я була ще замалою, але зараз розумію весь масштаб цієх подій і відчуваю гордість за свій народ. Дякую за такі щирі історії, через які досі навертаються сльози на очах. Я вірю що все це недаремно.  Дякую вам за усе.»  

 

Марічка Гончарова: «На мою думку, події Революції Гідності безпосередньо виховують в нас дух справедливості і боротьби не тільки на державному рівні, а й навчають нас комунікувати у складних ситуаціях або до останнього відстоювати свою позицію чи точку зору, якщо в цьому є дійсно важлива потреба. Від всієї групи щиро дякую за можливість поспілкуватися з паном Євгеном і відновити в пам’яті ті дні, коли, здавалося, життя кожного учасника Майдану було під прицілом. Я переконана, що ніхто із нас не залишився байдужим. Маємо надію відвідати музей особисто.»

Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!
Революція гідності –...
Революція гідності – чому варто пам’ятати?!

Інститут у соціальних мережах